Рукопашний бій виходить на новий рівень: чим запам’ятався Кубок Президента України

Вересень 2026 року став помітним для українського рукопашного бою не лише через черговий великий турнір. На Івано-Франківщині відбувся Кубок Президента України, який об’єднав спортсменів із різних складових сектору безпеки й оборони та отримав статус щорічного змагання. На одному майданчику зустрілися представники військових формувань, правоохоронних органів і спеціальних служб, а програма поєднала класичний повний контакт, демонстрацію техніки самозахисту та окремий адаптивний напрям для ветеранів і військових після поранень.

127 спортсменів і сім вагових категорій у повному контакті

Турнір зібрав 127 учасників з 11 інституцій. Центральною частиною програми став «Повний контакт», де бійці визначали найсильніших у семи вагових категоріях – від 60 до понад 90 кілограмів. Чемпіонами стали Георгій Коновальчук, Сергій Волоха, Артем Вівсяний, Іван Курелару, Данило Мещерін, Максим Шило та Дмитро Бережний. Особливо переконливо виступила команда Служби безпеки Президента України: її спортсмени виграли п’ять із семи категорій, а сама збірна посіла перше місце в загальному командному заліку.

Другу позицію серед команд посіли представники Головного управління розвідки Міністерства оборони, третю – Національна гвардія. Водночас Кубок не обмежився звичним форматом поєдинків. У розділі демонстрації техніки самозахисту оцінювали вже інший набір якостей: точність виконання прийомів, швидкість реакції, контроль рухів та технічну підготовку. Перемогу тут здобув Андрій Савенко з ГУР, срібло отримав представник Національної поліції Руслан Парінов, а третім став Євген Ноженко з Нацгвардії.

Такий формат добре показує специфіку рукопашного бою. Це дисципліна, де недостатньо лише сильного удару чи хорошої боротьби: спортсмен повинен швидко переходити між різними технічними діями, контролювати дистанцію та приймати рішення за частки секунди. Саме тому цей вид єдиноборств органічно представлений серед військових і правоохоронців. Рішення проводити Кубок щороку створює постійний майданчик, де команди різних відомств можуть порівнювати рівень підготовки вже не епізодично, а в межах регулярного спортивного циклу. Указ про щорічний статус турніру був підписаний 19 вересня 2026 року.

Адаптивний рукопашний бій став головною особливістю Кубка

Найпомітнішим нововведенням 2026 року стало включення до програми адаптивного рукопашного бою. У цій категорії виступили ветерани та військові, які отримали поранення під час захисту України. Переможцем став Сергій Позняк із Національної поліції, друге місце посів Дмитро Потеря з Національної гвардії, третє – Сергій Лаєвський, який представляв Збройні сили України. Для Кубка це був перший досвід проведення такого окремого змагального напряму.

Історія Сергія Позняка зробила цей результат особливо помітним. Він захищає Україну з 2014 року, а після важкого мінно-вибухового поранення втратив частину лівої ноги. Після лікування, реабілітації та протезування Позняк повернувся до служби, а згодом – і до активних тренувань. На Кубку він змагався на протезі та виграв адаптивну категорію. Його результат показує практичний сенс такого напряму: ветеранський спорт стає не показовим додатком до основної програми, а повноцінною дисципліною з конкуренцією та власним п’єдесталом.

Цікаво, що срібний і бронзовий призери адаптивного розділу пов’язані ще й з ампфутболом. Дмитро Потеря виступає воротарем «Кривбасу АМП», а Сергій Лаєвський також є гравцем цього клубу та ветераном 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр». Їхня участь демонструє ширшу тенденцію українського ветеранського спорту: спортсмени не обов’язково концентруються на одній дисципліні, а пробують себе у футболі, силових видах та єдиноборствах, повертаючи змагальний ритм після важких поранень.

Кубок Президента України 2026 року запам’ятався тому не одним фінальним боєм чи окремим чемпіоном. Він поєднав 127 спортсменів, сім вагових категорій повного контакту, технічний розділ і вперше – адаптивні змагання. А перехід турніру в щорічний формат означає, що вже наступні сезони можуть дати нові імена, сильнішу внутрішню конкуренцію та ширше представництво ветеранів. Для українського рукопашного бою це можливість розвиватися одночасно як спортивній дисципліні, системі професійної підготовки та частині адаптивного спорту.